Український бойовий гопак: ТУТ: https://youtu.be/GzwKx0-3Ang ПРЕЗЕНТАНЦІЯ ТУТ: https://vseosvita.ua/library/embed/01009mdq-a3b9.pptx.html Опрацювати : ПАРАГРАФ 38 СТОР. 175-177 Національні Бойові Мистецтва Національні Бойові Мистецтва - це потужний чинник національно-патріотичного виховання, який формує активного лицаря своєї держави. На рідній лицарській культурі дуже легко відродити військо таке, яке стане гарантом цілісності і збереженості української національної Держави. Кодокан для Японії і Шаолінь для Китаю у всі віки були джерелами духовного натхнення, незнищенними потоками із збереженими у чистоті храмами, звичаями, традиціями, мовою, філософією, лічництвом, науками державоуправління і державобудівництва. В Україні з ХІV по XVIII ст. джерелом духовного натхнення була Запорізька Січ. Саме там, на Січі, черпали наші пращури наснагу до боротьби за волю. Саме там, на Січі, буяв дух вольності, який щоразу піднімав народ на Очищувальні Війни. Впала Січ. Утвердились загарбники. З'явилася плаксива поезія і слізьми переповнені пісні. Боротьба за волю більше нагадувала примхи дитини, аніж очищувальні війни. На початку дев'яностих ми виплакали і вистраждали Волю. Та ця воля недовговічна, бо волю не дарують - волю завойовують. На сьогодні в Україні діє безліч спортивних секцій, шкіл бойових мистецтв найрізноманітніших стилів та напрямків, що покликані виховувати нашу молодь в воїнському дусі. Але нажаль, переважна більшість цих так називаємих "шкіл" не мають жодного уявлення про те, що-ж насправді являє собою бойове мистецтво. На тренуваннях відбувається відокремлення тілесного, фізичного виховання від виховання духовного, естетичного, морально-патріотичного. Від справжнього бойового мистецтва, що засновано на глибоких духовних підвалинах, від кодексу Воїнської Честі залишається лише одне – вміння битись, вміння перемогати будь-якою ціною. Це означає, що замість воїнів, виховуються бійці – люди, що вміють користуватись зброєю (своїм тілом), але не знають, ко ли й проти кого можна її застосовувати. Ситуація дуже нагадує історію про мавпу, якій нерозумні вояки дали до рук гранату, й тепер не знають: в який момент мавпа висмикне чеку, й куди саме ту гранату кине. Таких вояків нині в Україні тисячі, а мавп відповідно – десятки тисяч. Подібна відсутність духовних підвалин в бойових мистецтвах спричиняє виховання злочинців та зрадників своєї Вітчизни, народу. Яскравий приклад – за часів совітського союзу в 70-90-х роках використання бандитськими структурами шкіл всім відомого японського бойового мистецтва як основних постачальників гарматного м"яса для рекету, розбоїв та інших злочинів. Багато з так званих бойових мистецтв виховують молодь в дусі космополітизму, спортсменів вчать продавати себе командам та промоутерам, і байдуже, в якій країні доведеться жити, яку мову вчити, аби платили добрі гроші. Є й інша крайність – учень якоїсь школи настільки захоплюється культурою того народу, чиє бойове мистецтво вивчає, що забуває все рідне, й їде шукати щастя в Китай, Японію, Таїланд, тощо. Та нажаль не відає того, що бойове мистецтво на своїй батьківщині зазвичай має високі стандарти патріотизму, що подекуди граничать з шовінізмом. Це значить, що навіть досягнувши високого рівня й ставши майстром, він не заслужить довір"я тих, до кого приїхав, бо він лише гість в їхній країні. Його будуть зневажати й ненавидіти, адже він чужинець, зайда, що неспромігся придумати щось своє, а поїхав в іншу країну красти чуже. Та нажаль усвідомлення цього приходить до людей дуже пізно, в той час як кількість таких яничарів щороку збільшується. З цього випливає, що будь-яка чужинецька бойова система, чи то просто спорт чи справжнє бойове мистецтво, негативно впливає на розвиток українського суспільства, адже виховує зрадників або й навіть злочинців своєї Вітчизни, народу. Потужна альтернатива чужинецьким бездуховним бойовим системам – українське, а значить козацьке бойове мистецтво. Першим в Україні (в 1985р.), хто почав розвивати рідну бойову культуру був Володимир Пилат – майстр та дослідник бойових мистецтв. Саме він почав шукати витоки рідного бойового мистецтва в народ них танцях, де закодовано безліч бойових елементів. Так виникла потужна система вишколу українського воїна, що отримала назву "Бойовий Гопак".  Зараз точаться бурхливі суперечки навколо рухової спадщини українського національного бойового мистецтва. Так звані "митці" та "майстри" повсякчас проголошують, що нічого нового створено не було, що Бойовий Гопак – лише копія системи типу "боксо-карате". Щоб упевнитись, що це не так, достатньо прочитати книгу В.С. Пилата "Бойовий Гопак".
|
Немає коментарів:
Дописати коментар